1.2. Тема: Відкриття нових земель у VIII-XV.

  Перші відомості про географічні відкриття сягають ІІІ тис. до н.е. Єгипетські мореплавці освоїли морський шлях до східного узбережжя Африки та південного узбережжя Аравійського півострова. Однак найкращими мореплавцями давнього світу, безумовно, були фінікійці. Ще в VI ст. до н.е. вони відкрили морський шлях навколо Африки, який було поновлено тільки 2 тисячі років потому.

Вікінги — це безстраш­ні мореплавці, які жили на півночі Європи. У За­хідній Європі їх називали норманами, а на Русі — варягами. У ІХ ст. вікінги відкрили о. Ісландія й заснували там колонію. У982 році експедиція Еріка Рудого висадились на берег "Зеленої країни". Це була Гренландія. 

Честь першовідкривача американських бере­гів дісталася сину Еріка Рудого, Лейфу Еріксону. Через декілька років потому він керував одним із невеликих суден, яке досягло східних берегів Північної Америки. Це сталося за 500 років до відкриття Америки Христофором Колумбом. Проте здобутки вікінгів не залишили помітного сліду в історії, адже, за винятком деяких північ­них народів, про них ніхто не знав.

 Першим європейцем, який здійснив подорож Південною Азією, був Марко Поло — син італійського купця з Венеції. Його батько торгував з країнами Азії і не раз бував на таємничому Сході. Вирушаючи в 1271 р. до Китаю, Поло-старший узяв із собою і 17-річного Марко.Понад три з половиною років через бурхливі річки, ви­сокі гори, великі пустелі добиралися купці до Китаю. Там їх прийняв хан. Щоб підтримувати відносини з Європою, він запросив кмітливого Марко Поло до себе на службу. Це дало можливість італійцеві здійснити чимало мандрівок Китаєм і пізнати країну. Служба Марко в хана розтяглася на 15 років, а повернення додому — ще на 10. Повернувся до Венеції в 1295 році. У цей час вона воювала з Генуезькою республікою за сфери впливу. Під час бойових дій Марко Поло потрапив у полон. Марко Поло не був географом і навіть не здогадувався про існування цієї науки. Проте написана ним книжка «Про розмаїття світів» стала цінним джерелом знань. Навіть через 200 років географічні назви з його книжки позначали на багатьох картах.

Найвизначнішим мандрівником усіх часів до Маґеллана називають марокканця Ібн Баттуту. З місіонерськими, торговельними та дипломатичними цілями він здійснив дивовижні подорожі. За 24 роки суходолом і морем Ібн Баттута пройшов близько 120 тис. км. У 1325 р. він здійснив паломництво у Мекку. Пригоди під час подорожі навели його на думку продовжити подорож з Мекки. Він побував у різних куточках Африки, на Середньому і Далекому Сході — у землях, не відомих європейцям. Ібн Баттута перетнув Єгипет і досягнув берегів Червоного моря. Відвідав Єрусалим, Дамаск, перетнув Аравію, був у Багдаді, Анатолії, Сірії, Кафі (Крим), на Кавказі. Через Центральну Азію та Афганістан дібрався до Індії, потім до Китаю і Малайзії. У 1352 р. Ібн Баттута відправився до Африки. Через Сахару дістався до знаменитого міста Тімбукту, відвідав Східну Африку до 10° південної широти і довів, що жарка екваторіальна зона заселена. 

Європейців вабила торгівля з Індією, де були прянощі, слонова кістка, коштовне каміння, золото. Та сухопутні шляхи контролювались Османською імперією, тому європейці вирішили шукати до Індії морські шляхи. Для цього було створено надійні вітрильні судна — каравели, удосконалювались навігаційні прилади. Найрозвинутішими країнами у той час були Портуґалія та Іспанія, які і вирішили знайти морський шлях до Індії. «Індією» називали весь південь і південний схід Азії, включаючи острови поблизу екватора.

Величезний внесок у підготовку подорожей епохи Великих географічних відкриттів зробив портуґальський принц Генріх, який створив морехідну школу, де готував капітанів і моряків до подорожей, керував будівництвом кораблів, створював карти і залучав до цього найкращих спеціалістів з Європи. За 40 років він організував кілька десятків експедицій, у результаті яких портуґальці дослідили значну частину західного узбережжя Африки. За заслуги в організації експедицій сучасники прозвали принца Мореплавцем. Найвизначніші відкриття портуґальці здійснили після смерті принца. У 1488 р. портуґалець Бартоломеу Діаш досяг крайнього півдня Африки, але далі не зміг рухатися. Сильна зустрічна течія, шторм, холод, вимоги моряків змусили повернутися додому. За це Бартоломеу Діаш назвав цю ділянку Африки мисом Бур, але король наказав назвати її мисом Доброї Надії — надії на відкриття морського шляху до знаменитої Індії.

У 1497 р. португальці доручили Васко да Ґамі розвіда­ти морський шлях до Індії. Вони спорядили експедицію із чотирьох кораблів. Плавання було тривалим і важким, але мореплавцям вдалося обігнути південний край Африки та, пливучи уздовж її східних берегів та Індійським океаном, досягти узбережжя омріяної Індії.  За допомогою індійського лоцмана Васко да Гама за двадцять три дні перетнув Індійський океан, дійшовши до Калікута.

Але Васко да Гама чомусь нічого не знав про мусони (вітри), хоча вони були відомі мореплавцям з незапам'ятних часів. Та коли в серпні Васко да Гама вирушив у зворотний шлях, тобто на захід, назустріч йому дув сильний вітер, який не дозволяв зробити маневр. Знадобилося три місяці, щоб досягти африканського узбережжя.

За цей час серед команди почалася цинга, і померло так багато людей, що Васко да Гама знищив один з трьох кораблів, що залишилися нього.

Судна поверталися до Лісабона, залишивши за кормою 24 тис. миль, більше двох років плавання і більше сотні загиблих моряків: з 170 членів команди повернулося лише 44. Але результат був досягнутий: Васко да Гама повер­нувся в Португалію з вантажем прянощів і коштовностей, морський шлях з Європи в Індію відкрито.